Сторінка психолога
Темперамент дитини
Тяжко йде на компроміс, не прислухається до думки інших. Вона надмірно самостійна, щоб добитися свого, запальна й агресивна. У її поведінці багато що залежить від волі: багато чого може добитися сама, не звертаючи уваги на синці та подряпини. Спить мало, прокидається рано. У їжі нерозбірлива, любить «хапати шматки». У її вчинках часто відсутній елемент обдумування, вона імпульсивна, схильна до спалахів гніву, забіяка і крикун, але потім може принишкнути і стати «золотою дитиною». Грає в грубі, поривчасті ігри, часто конфліктує з однолітками. У спілкуванні з дитиною-холериком необхідно бути терплячим і спокійним.
Потреба в дитячому колективі у холерика з'являється в 3-4 роки. До речі, для нього це оптимальний вік для звикання до дитячого садка. У цьому віці дитина вже знайома з певними нормами поведінки, й у неї з'являється стримуючий фактор. У 3-4 роки холерику буде найлегше навчитися відповідати за свої вчинки і гармонійно вписатися в дитячий колектив.
Адаптуючись до дитячого садка, холерик проявлятиме ще більшу активність і задирливість — таким чином він намагається зняти нервове збудження і звикнути до розлуки з мамою. Дитина-холерик виступає ініціатором усіх дитячих пустощів.
Під час занять з холериками рекомендуються рухливі ігри, змагання, спортивні вправи, корисне плавання, стрибки на батуті, ритмічні танці. Такій дитині потрібен великий життєвий простір, тому доцільно організовувати з нею виїзди на природу, походи. В іграх бажано передбачити можливість програшу дитини і показувати їй, що часто, перш ніж щось зробити, непогано було б і подумати. Висловлювати якісь зауваження дитині краще після того, як вона заспокоїться, можливо, навіть через день, завжди пояснюючи наслідки її вчинку. У жодному випадку не потрібно соромити дитину при інших дітях! Можливо, вона і сама би хотіла навчитися тримати себе в руках, тому зрозумійте її та допоможіть!
Не лайте дитину за її пустотливість. Вона й сама розуміє, що поводиться неправильно, але нічого не може із собою зробити. Завдання вихователів і батьків — скерувати енергію дитини-холерика, що б'є через край, у мирне русло.
Засинає легко і швидко, так само легко і рано прокидається. В іграх любить лазити, повзати, розгойдуватися, бігати. Бути непостійним — не вада, а властивість дитини-сангвініка. Такі діти миролюбні, не пам'ятають зла, добрі та нежадібні.
Дитина-сангвінік весела, життєрадісна, спритна і товариська. Ігри і повсякденне життя цієї дитини повинні бути рухливими, вимоги до спокою і врівноваженості треба узгоджувати з урахуванням особливостей її темпераменту. Дитина-сангвінік може навчитися утримувати увагу з допомогою дорослого, якщо дорослий приділяє їй багато уваги під час спільних занять.
Це найбільш «відповідний» для дитячого садка темперамент. Дитина неймовірно зацікавлена і постійно потребує нових вражень. Дитина-сангвінік виявляє величезну цікавість до всього, що її оточує. Вона чудово сходиться з однолітками, швидко адаптується в незнайомому місці й миттєво засвоює нову інформацію. Її жвава мова рясніє новими словами і супроводжується імпульсивними жестами. Дитина-сангвінік не злопам'ятна — вона швидко прощає і забуває образу. Сангвініки — природжені лідери і заводії. Однак, захопившись якою-небудь справою, маля не може правильно розрахувати сили, тому швидко втомлюється і часто змінює набридлі заняття.
Як тільки дитина-сангвінік помічає, що довкола є діти,— вона відразу потребує спілкування з ними. Сангвініки володіють природженою готовністю до дитячого садка. Тому, чим раніше віддати таку дитину в колектив, тим краще буде для всіх.
Спочатку сангвінік з радістю йтиме до дитячого садка. Але він швидко втомлюється від одноманітності, і тільки-но йому стане нудно ходити до дитячого садка, він обов'язково продемонструє своє невдоволення.
Ліплення, малювання, музика, танці, фізкультура, розвивальні ігри підуть малюку на користь. Дитина-сангвінік буде із задоволенням ходити в дитячий садок лише в тому випадку, якщо їй там буде цікаво.
Таким чином, темперамент — передусім те, що дано природою, а природа, як відомо, рідко помиляється. У кожному типі темпераменту є багато позитивного, у кожної дитини є запас якостей і властивостей, що допомагають їй зберегти свою індивідуальність і неповторність, своє власне «Я». Вихователям, які вибирають для себе той чи інший стиль спілкування з дитиною, виробляють особистий підхід до неї, потрібно пам'ятати, що «чисті» типи темпераменту зустрічаються дуже рідко, реальна дитина має змішаний тип темпераменту, що обумовлює нестандартність її поведінки і різні способи реагування. Але в кожної дитини превалює, має найбільший прояв один або два типи темпераменту.
Розмовляє повільно, з паузами, терпіти не може ігри, де треба виявляти прудкість, вправність. Це «надійна» дитина, слухняна й пунктуальна. Самостійно ухвалювати рішення флегматикові важко, тому він спокійно віддає право вибору іншому. Знає багато віршів і пісень, нового не любить, а із задоволенням пригадує вже відоме. Для інших дітей він нудний і ледачий, вони не запрошують його у свої активні ігри, але залюбки грають з ним у традиційні рольові ігри (лікар, доньки-матері). Він схоплює і запам'ятовує нові правила та інформацію повільно, але надовго, рідко помиляється.
З дитиною-флегматиком батьки зазвичай не знають проблем. Вона багато спить, уміє грати сама, рідко влаштовує батькам істерики і практично не вимагає до себе уваги. Дитина-флегматик завжди стримана і розсудлива. Вона рідко проявляє зацікавленість й ініціативу. Створюється враження, що вона ніби пливе за течією. Флегматик полюбляє спокійні ігри і прагне завжди триматися в тіні. Він довго адаптується до дитячого садка, але відкрито не виражає своїх емоцій. Флегматику все одно де перебувати — у садку або вдома, але адаптація до дитячого садка для нього найбільш безболісно минає у 2-3 роки. У цьому віці дитячий колектив ще не сформувався, тож флегматику буде простіше вписатися в нове коло спілкування. Адаптуючись до дитячого садка, дитина-флегматик занурюється в себе. Вона уникає спілкування з однолітками і не йде на контакт з вихователем. Вона може цілий день просидіти сама в куточку або біля вікна. Флегматик рідко плаче вранці, коли мама йде, і не виявляє особливої радості, коли його забирають додому. Але при цьому садок довгий час залишається для нього чужим місцем, а не «другою домівкою». Дитина-флегматик може цілий день терпіти або «ходити» в штани, хоча вже давно вміє користуватися горщиком і туалетом. Таким чином, вона демонструє, що садок для неї — чужа територія.
Вихователі рідко скаржаться на таких дітей. Флегматик не плаче і не вередує. Але він не менше, ніж інші дітлахи, потребує уваги. Йому необхідна присутність поруч чогось рідного і знайомого. Потрібно запропонувати батькам, якщо це можливо, купити для дитячого садка такий же горщик або сидіння на унітаз, як удома, красиву постільну білизну і піжаму. Тоді флегматикові буде простіше звикнути до нової обстановки.
Батьків непокоїть знебарвленість емоційного світу дитини, деяка байдужість і нездатність співпереживати. У заняттях з флегматиком рекомендуються вправи на розвиток творчої фантазії, заняття музикою, вишиванням, ліпленням, малюванням. Дитину потрібно загартовувати, квапити під час їжі, не давати багато солодкого. У грі не потрібно залишати дитину на самоті, потрібно частіше спонукати її до дії, зацікавлювати. Не варто настирливо проявляти свою любов до дитини-флегматика. Навпаки, байдужість дорослого діятиме на нього так, що він прагнутиме до подолання власної байдужості, завоювання любові, особливо якщо це батьки чи симпатичний одноліток.
Любить усамітнюватися, не грає в «грубі» ігри. Розбірливий в їжі, швидко втомлюється, важко переключається на інший вид діяльності. Засинає пізно, в ліжку любить міркувати і фантазувати. Вранці прокидається в похмурому настрої. Любить тепло, боїться спорту. Така дитина вимагає багато турботи і дуже потребує розуміння. Батьки й вихователі повинні знати, що наголошення на багатьох проблемах є неприйнятним для дитини-меланхоліка, оскільки вона довго фіксується на цьому і переживає. У дитини повинна бути людина (батько, бабуся, дідусь, сестра), зрештою, домашня тварина, якій вона могла би довіритися повністю, щоб отримувати від неї тепло та увагу.
Дитина-меланхолік замкнена, нерішуча й дуже недовірлива. Вона рідко виявляє приємні емоції. Ця дитина — природжений песиміст і постійно чимось незадоволена. Часто ниє, хникає або кричить на повний голос. Меланхолік постійно вимагає уваги до своєї персони і проявляє невдоволення, якщо його просять пограти самостійно. Дитина-меланхолік не любить жодних нововведень. Зміну режиму дня, появу в її оточенні нових людей і навіть уведення нової їжі вона сприймає насторожено, їй потрібен час, щоб звикнути до змін і прийняти їх як належне. Вона тяжко засвоює нову інформацію і швидко втомлюється.
Меланхоліку дитячий колектив не потрібен. Він цілком комфортно відчуває себе вдома в оточенні дорослих, які готові задовольняти всі його примхи. Тому, чим пізніше така дитина піде в садок, тим краще. Якщо є можливість, бажано віддавати таку дитину в садок не раніше 5-6 років. Але взагалі уникати дитячого садка і до школи сидіти вдома не варто. Бажано, щоб дитина-меланхолік до школи отримала досвід спілкування з однолітками і вихователями (не розраховуючи на маму, яка завжди поруч).
Із дітьми-меланхоліками можливі проблеми. Протестувати проти походу в дитячий садок меланхолік зазвичай починає ще з вечора. А коли мама вранці нарешті звільняється з його причіпливих обіймів, він може «мстити» вихователям й іншим дітям за те, що мама все ж таки наполягла на своєму і пішла на роботу. Меланхолік відмовлятиметься засинати і заважатиме іншим дітлахам у тиху годину.
На меланхоліка не можна тиснути і силоміць вести його в садок. Будь-які категоричні звертання і негативні оцінки провокують зниження його активності, зводять нанівець і без того мляві дії з його боку. З таким малюком треба обговорювати майбутні події, акцентуючи увагу на позитивних сторонах. Завдання батьків — зацікавити дитину майбутніми змінами. Потрібно розповідати дитині, як цікаво ходити в садок. На крайній випадок батькам можна рекомендувати укласти з меланхоліком мирну домовленість: «Ти не плачеш уранці та йдеш до садочка, а у вихідні ми підемо кататися на каруселі» (можливі будь-які варіанти залежно від уподобань малюка). У спільних заняттях краще використовувати малювання, ліплення, конструювання, м'які ігри, не пропонуючи змагання.
6-7 років криза чи ні ?
Незалежно від того, коли дитина пішла до школи, у 6 чи 7 років, вона в певний момент свого розвитку проходить через кризу. Цей перелом може початися в 7 років, а може зміститися до 6 або 8 років. Криза – це норма, це добре, закономірно і необхідно. Змінюються інтереси, цінності дитини, стиль її життя. Криза 6 – 7 років – це період народження соціального „Я” дитини.
Криза 6 – 7 років відокремлює молодший шкільний вік від дошкільного дитинства. До вступу в школу діти уже мають шестирічний (семирічнмй) досвід навчання: спонтанно, самостійно або за допомогою дорослих – за ці роки вони вже багато чого навчилися. Цей процес був частиною їхнього життя, він підтримувався вродженою допитливістю дитини, її активністю, потребою нових вражень. На противагу цьому, шкільне навчання не спонтанний, а цілеспрямований, регламентований процес, що вимагає від дітей інших механізмів навчання. Зокрема, передбачається довільна діяльність, вольова регуляція поведінки, наполегливість, посидючість, терпіння й інші вольові якості. Але шестирічні діти за рівнем свого психічного розвитку залишаються дошкільниками. Вони зберігають особливості мислення, властиві дошкільному віку, у них переважає мимовільна пам”ять – запам”ятовує те, що цікаво, а не те, що потрібно запам”ятати. Шестирічки можуть займатися однією справою не більше 15 хвилин.Їм складно розвиватися в умовах твердої, формалізованої системи шкільного навчання. Включення дітей цього віку в навчальну діяльність вимагає особливих умов – „дошкільного” режиму, ігрових методів навчання тощо. Питання про навчання в першому класі дитини шести років повинно вирішуватися індивідуально, виходячи з її психологічної готовності до школи. Незалежно від того, коли дитина пішла до школи, вона у певний момент свого розвитку проходить проходить через кризу. Дитина зберігає багато дитячих якостей – легковажність, наївність. Але вона вже починає втрачати дитячу безпосередність, що помітно в поведінці. У школі вона здобуває не тільки нові знання й уміння, але й певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності дитини, стиль її життя. Дитина відкриває для себе значення нової соціальної ролі – школяра, навчальну мотивацію, пов”язану з оцінюванням. Навчальна діяльність стає провідною. Формування відповідної внутрішньої позиції докорінно змінює самосвідомість. Криза 6 – 7 років – це період народження соціального „Я”дитини.
Не тільки дитина переживає кризу, але й батьки, тобтовся родина. Батьків у цей період хвилює той факт, що дитина належить не тільки їм, а й широкій соціальній системі – школі, яка теж впливає на малюка. На цьому етапі може зростати напруження в родині: у дитини – через включення її в новий колектив і зміну вимог; у батьків – тому, що „продукт їхньої виховної діяльності” виявляється об”єктом загального огляду. Завдання батьків – підтримати дитину й допомогти їй адаптуватися до нових соціальних умов, у яких з”являються труднощі: - пов”язані з новим режимом дня (особливо це стосується дітей, які не відвідували дитячий садок); - пов”язані з адаптацією дитини до класного колективу; - пов”язані зі стосунками дитини з учителем, на які може накладатися стиль сімейного виховання в сфері дитячо – батьківських взаємин; - труднощі прийняття дитиною нових вимог з боку батьків.
Початок навчання дитини в школі вимагає від батьків гнучкості й необхідності переглядурозподілу обов”язків у родині:
1.Хто, якщо буде потреба, відводитиме забиратиме дитину зі школи.
2. Хто допомагатиме дитині виконувати домашні завдання, і в чому повинна полягати допомога дорослих.
3. Хто займатиметься розвитком дитини в позаурочний час (гуртки, муична та спортивна школа). 4. Чи буде дитина відвідувати групу продовженого дня й чи буде з нею хтось вдома, якщо це не передбачається.
5. Які вимоги будуть висувати до дитини як до учня й члена родини (рівень оцінювання шкільної успішності, домашні обов”язки).
6. Хто ходитиме на батьківські збори і братиме участь у шкільному житті дитини.
Від того, як вдається батькам домовитися у цих і багатьох інших питаннях, залежить успішність переживання родиною цього етапу життєвого циклу. Величезну роль у розвитку навчальної й пізнавальної мотивації відіграє здатність учителя підтримати ті приподні потреби, які має першокласник за рахунок включення гри в навчальний процес, опори на уяву дитини, її здатність фантазувати. Діти відгукуються на те, що їм доступно, що приносить задоволення й радість. Це й створює позитивну мотивацію навчання, полегшуючи дитині перехідний період. Дитина повинна розуміти, що учитися – це одержувати знання, розвивати здібності, набувати практичних навичок, займатися осмисленою роботою.Учитися потрібно не заради оцінок, а для одержання нових знань. Тільки в цьому випадку малюк докладає зусиль, активно набуває корисних навичок й розвиває свій інтелект.
Що розповісти майбутньому першокласнику про школу
Батьки, готуючи сина або доньку до школи, звісно, розповідають, як їм там буде добре, як корисно, як цікаво (суцільни знаки оклику). Зрозуміти мам і татусів, звичайно, можна: їм хочеться створити в дитини позитивне очікування. І першркласник, окрилений цими словами, справді, охоче йде до школи і сідає за пврту, пильно дивиться на вчительку... Але! Варто йому зрозуміти, що тут, у школі, є свої суворі „не можна” й „треба”, свої вимоги й заборони, як картина відразу змінюється – для більшості дітей. Батьки обіцяли, що дитині буде цікаво й весело, а вона насправді сумує, і втомлюється, і не все в неї виходить... На думку дитини – батьки її обдурили. Що ж робити? Змістити акценти. Просто розповісти про те, як добре вчитися в школі, що там роблять, яка в цьому користь; дати дитині інформацію для роздумів. Завдання батьків – розповісти про школу так, щоб дитина хотіла бути разом з іншими, хотіла добре вчитися. Бажання - велика сила, воно допоможе дитині внутрішньо зібратися.
Навчіть дитину долати розчарування
Розчарування – це ціла гама негативних емоцій: безсилля, безнадійність, розгубленість. І все охоплює дитину, коли вона розуміє, що її очікування не збулися. Що протиставить цьому – Надію. „Так, ти помилився... так, тобі не пощастило... так, у тебе щось не вийшло... Але з будь – якої ситуації є вихід, і тільки від тебе залежить, як далі будуть складатися стосунки, як підуть твої справи” – дитина повинна повірити в це. Коли дитина йде до школи батьки орієнтують її на успіх. Це правильно. Але дитину потрібно підготувати до того, що будуть і розчврування. Обов”язково будуть і невдалі відповіді біля дошки, і „завалені” контрольні, і приятелі, які підвели... Будуть такі моменти, коли вона відчує себе несправедливо скривдженою, безпомічною, розгубленою маленькою істотою. Тому що вона починає входити у велике життя. Дитина повинна навчитися долати все це, спочатку за допомогою дорослих, а потім – самостійно. Розчарування можна зупинити, а може стати позитивним стимулом, поштовхом до нових рішень і дій. По суті, якою стане дитина, багато в чому залежить від того, як батьки реагуватимуть на дитячі переживання і як дитина навчиться справлятися зі своїми неприємностями. Якщо ваша дитина непосидюча, часто відволікається, коли робить домашнє завдання У першому – другому класі в дітей ще не розвинена довільна поведінка, тобто вміння діяти активно, самостійно, без підтримки з боку дорослих. Пропонуємо два способи, як цього домогтися – просто й ефективно. Секундомір Ви сідаєте поруч, берете в руки секундомір. А дитина робить уроки. Щойно дитина відволікається, ви вмикаєте секундомір. Потім можна підсумувати згаяний час. Результат дітей дуже вражає. Відразу ж зникає запитання „Чому тау довго роблять уроки?”. Це наочне покаже, куди витрачається час. Щойно вмикається секундомір, дитина повертається до праці. Спочатку можна сидіти поруч, а потім збоку (але не забувайте спостерігати). Пісковий годинник Даєте завдання, перевертаєте пісковий годинник і йдете. Чому це працює? Тому що це наочно. Дитина бачить, як „тече” час, це допомагає їй регулювати темп своєї діяльності. Самій. У цей період дитина відчуває суттєве розумове навантаження. Тому не перевантажуйте її численними гуртками й секціями. Нехай дитина після школи гуляє на свіжому повітрі, увечері робіть її масаж, а на ніч розповідайте „чарівні” історії. Дуже важливий емоційний контакт батьків із дитиною. Постарайтеся приділяти більше уваги своїй дитині, особливо в перший рік навчання: допомагайте виконувати домашні завдання , хваліть, обіймайте і радійте разом із нею. Любіть своє дитя не за гарні оцінки, а за те, що воно є – не таке, як інші, бажане , неповторне, особливе, унікальне!
Дитинство - період, коли закладаються фундаментальні якості особистості, що забезпечують психологічну стійкість, позитивні етичні орієнтації на людей, життєздатність і цілеспрямованість. Ці духовні якості особистості не розвиваються спонтанно, а формуються в умовах любові оточуючих, коли сім’я і вихователі створюють у дитини потребу бути визнаною, здатність співпереживати і радіти іншим людям, прагнення багато чого навчитися.
Щоб дитина комфортно почувалася в емоційному плані, необхідні спеціальні умови, що визначають її побут, фізичне здоров’я, характер її спілкування з оточуючими, її особисті успіхи.
Які ж умови слід створити для оптимального розвитку креативних здібностей дитини? Однозначної відповіді на це питання психологи ще не дали. Тому проблема залишається актуальною до нинішнього дня. Існують різні підходи і рекомендації.
Наприклад, навчання творчості стане можливим, якщо будуть створені такі основні умови:
1. Умови фізичні, тобто наявність матеріалів для творчості і можливості в будь-яку хвилину діяти з ними;
2. Умови соціально – економічні, за яких дитина має відчуття зовнішньої безпеки, тобто знає, що її творчі вияви не отримають негативної оцінки з боку дорослих;
3. Психологічні умови, зміст яких полягає в тому, що у дитини формується відчуття внутрішньої безпеки, розкутості і свободи за рахунок підтримки дорослими її творчих починань.
Але роль дорослих у цьому процесі не обмежується лише створенням умов. Вона полягає ще й у тому, щоб активно допомагати малюкові в розвитку його творчих здібностей. З цього приводу розроблені корисні рекомендації.
Ось найцікавіші з них:
1. Створіть дитині затишну і безпечну психологічну базу для її пошуків, до якої вона б могла повертатися, якщо буде налякана власними відкриттями.
2. Підтримуйте схильність дитини до творчості і виявляйте співчуття до невдач. Уникайте несхвальних оцінок її творчих ідей.
3. Будьте терпимі до дивних ідей, поважайте допитливість, запитання і ідеї дитини. Намагайтеся відповідати на всі запитання, навіть, якщо вони здаються дикими і абсурдними. Пояснюйте, що на багато її запитань не завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібні час і терплячість. Дитина повинна навчитися жити в інтелектуальній напрузі.
4. Давайте дошкільняті можливість побути одному і дозволяйте, якщо він того хоче, самому займатися своїми справами. Надлишок опіки може пригальмувати його креативність. Бажання і цілі дітей належать їм самим, а батьківська допомога може інколи сприйматися як «порушення кордонів» особистості.
5. Допомагайте дитині вчитися будувати її систему вартостей, не обов’язково засновану на її власних поглядах, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями. Таким чином, її саму, в свою чергу, будуть цінувати інші.
6. Допомагайте дитині у задоволення основних людських потреб (почуття безпеки, любові, поваги до себе і оточуючих), оскільки людина, енергія якої скована основними потребами, менше здатна досягти висот самовиразу.
7. Виявляйте симпатію до її перших незграбних спроб виражати свої ідеї словами і робити їх таким чином зрозумілими оточуючим.
8. Знаходьте слова підтримки для нових творчих починань дитини, уникайте критикувати перші спроби – якими б невдалими вони не були. Ставтеся до них з теплом: малюк прагне творити не лише для себе, але й для тих, кого любить.
9. Допомагайте дитині стати «розумним авантюристом» і часом покладатися в пізнанні на ризик та інтуїцію; найвірогідніше, саме це допоможе зробити справжнє відкриття.
10. Підтримуйте необхідну для творчості атмосферу, допомагаючи дитині уникнути суспільного несхвалення, зменшити соціальні тертя і подолати негативну реакцію однолітків. Чим більше ви надаєте можливостей для конструктивного креативу, тим щільніше закриваються клапани деструктивної поведінки. Дитина, позбавлена позитивного творчого виходу, може спрямувати свою творчу енергію у зовсім небажаному напрямку.
– Креативність досягає піку у віці від 3,5 до 4,5 років, а також зростає у перші три роки навчання в школі; знижується протягом наступних року-двох і потім отримує новий поштовх, можливо, у зв’язку з підвищенням рівня фізичного розвитку(передпубертат).
– Креативність неоднозначно залежить від освіти. Більшість дітей втрачає свою спонтанну відвагу, коли вони стають «окультуреними».
– Період життя людини від 2,5 до 7 років психологи називають другим віком запитань(перший вік – від 1 року до 2,5 років). На кінець цього періоду спостерігається «пік допитливості» - найбільша кількість запитань в мовлення дітей, після чого відзначається спад.
Як навчити дитину мислити творчо? Ми вже знаємо, що найефективнішим методом є гра, і особливо гра розвиваюча. Але на що вона може бути спрямована? Що вона повинна розвивати? Дослідження психологів показують, що продуктивному творчому мисленню сприяє оволодіння спеціальними способами. До таких способів належать: виділення протилежних властивостей, ставлення запитань, пере формулювання та генерування ідей. Ось декілька таких розвиваючих ігор.
Гра «І добре, і погано»
Ця гра сприяє розвиткові вміння бачити в одному і тому ж предметі протилежні властивості, знаходити протиріччя, дивитися на одні й ті ж явища під протилежними кутами зору.
Найбільш поширеною оцінкою у дітей є категорія «добре-погано». На використанні такої оцінки і побудована ця гра.
Запропонуйте дитині оцінити, користуючись цією категорією, такі явища природи, дії і предмети:
Зима, літо, осінь, весна;
Дощ, сніг, сонце, вітер, вогонь;
Їсти, спати, прогулюватись в лісі, лазити по горах;
Пити ліки, робити зарядку, вмиватися;
Ніж, тарілка, скло, праска.
Розглянемо кілька прикладів. Літо: добре – бо цієї пори року тепло, можна купатися, не потрібно довго одягатися; погано – бо буває дуже спекотно, часто пітнієш, можна «згоріти »на сонці. Вогонь: добре – тому, що зігріває, підігріває їжу; погано – тому що обпалює шкіру, від нього виникають пожежі.
Коли дитина знайде добрі і погані сторони наведених явищ, дій і предметів, запропонуйте їй самостійно називати бnbsp; Адаптуючись до дитячого садка, холерик проявлятиме ще більшу активність і задирливість удь-які, що трапляються на очі предмети і знаходити в них протилежні якості і функції, оцінювати, що в них доброго, а що – поганого; чим вони можуть сподобатися, а чим - ; в чому може бути їх користь, а в чому шкода, і т.д.
Гра «Чомучка»
Гра призначена для розвитку дослідницької активності, вміння ставити різноманітні запитання, спрямовані на вивчення сприйнятого об’єкта.
Як матеріал для гри можна використати будь-який сюжетний малюнок, який має проблемний зміст – невідому для дитини ситуацію, подію і т.п.
Запропонуйте дитині пограти в гру, в якій їй показують цікаві малюнки, а вона може запитувати дорослих про все, що не зрозуміле, про що їй хочеться дізнатися. Можна ставити різні умови гри – залежно від обставин. Скажімо, можна домовитися, що хто більше поставить запитань до малюнка, той виграв. Або давати такі запитання, щоб на них було важко відповісти: якщо дорослий не відповідає на них, дитина перемогла, якщо відповідає – програла.
Коли всі питання вичерпані, корисно попросити малюка скласти невелике оповідання. При цьому зверніть увагу на те, на які питаlaquo;розумним авантюристомlaquo;розумним авантюристомння дитина дала відповіді, а на які не дала. Під час таких ігор важливо навчити малюка різнобічно досліджувати ситуацію. Якщо він ставить однотипні питання, спитайте його про що-небудь, використовуючи запитання інших типів (що? Коли? Як пов’язано? Чи впливає? Можливо, це…? Як таке сbr /bdquo;Яталося? В чому причина? і т.п.). Це допоможе йому подолати свої стереотипи і глибше дослідити ситуацію.
Якщо виникають нечіткі, не окреслені питання, допоможіть дитині їх правильно сформулювати, знайти більш адекватну форму їх вираження.
Гра « Винахідник»
Ця гра – для навчання способу переформулювання.
Матеріалом для гри можуть бути різноманітні предмети. Ви вибираєте з них один і просите малюка назвати якнайбільше варіантів, для чого цей предмет можна використати. При цьому зверніть увагу дитини на те, що в цій грі можна, і навіть потрібно, виходити за рамки звичайного (традиційного)застосування предметів і вигадувати щось незвичайне.
Наприклад, книга. Вона призначена для читання, але, крім того, її можна використати як вантаж (коли потрібно притиснути один до одного два предмети під час склеювання); як підставку для фільмоскопа (коли потрібно його трошки підняти); як «цеглинку» для побудови замку з книг; як папір на якому можна щось записати (якщо під руками немає аркуша); як віяло; як заслінку від світла і т. д.
Тепер спробуйте винайти нове застосування для таких предметів як ложка, стілець, олівець, кнопка, горіх, поліетиленовий пакет, сірники. Можна влаштувати змагання, хто назве більше варіантів застосування одного й того ж предмета.
Якщо в дитини не виходить, або вона називає мало варіантів, допоможіть їй придумати нове застосування предмета. Бажано одночасно продемонструвати це застосування або хоча б докладно пояснити його.
Гра « Пантіма для кмітливих »
Ця гра призначена для розвитку здатності генерувати ідеї, а також уміння керувати мімікою, жестами, рухами.
Щоб грати в цю гру, не потрібний додатковий матеріал. Запропонуйте дитині спершу відгадувати ваші пантоміми. Наприклад, пробуйте зобразити:
– Силача, який піднімає штангу;
–Індіанця, який скаче верхи прерією;
– Веселу мавпочку, раду своєму бананові;
– Гарячий самовар;
– Лисицю, яка втікає від мисливця;
– Півня, який впав у болото;
– Маленьке ведмежа, яке жадібно поїдає свій мед та ін.
Об’єктом пантоміми можуть бути не лише тварини, але й люди (які, наприклад, виконують різну роботу), предмети (рухомі чи нерухомі) і багато іншого.
Малюкові слід уважно дивитися на те, що ви показуєте, і вгадувати, кого ви зображуєте і що цей персонаж робить. Він повинен називати версію за версією, поки не відгадає або не приблизиться до відгадки максимально. Підкажіть дитині, що слід намагатися висувати якнайбільше різноманітних ідей, що не потрібно боятися помилитися. Якщо їй все ж не вдається знайти відгадку, то розкажіть, кого ви показували, і проаналізуйте ті рухи, жести і міміку, з допомогою яких ви намагалися зобразити свій персонаж.
Коли дитина хоч трошки навчиться розпізнавати ваші пантоміми, запропонуйте зіграти головну роль їй. Можна також влаштувати змагання, хто більше відгадає пантомім.
/p
